Час від часу діти поводять себе погано: порушують порядок, вступають у суперечки, не виконують те, що треба, лаються, заважають, кричать, байдикують, подекуди проявляють агресію. Але дитина поводить себе погано не тому, що хоче бути поганою. В більшості випадків погана поведінка дитини – наслідок того, що вона не може досягти якоїсь своєї мети іншими способом.
Австрійський психолог (згодом він переїхав у США) Рудольф Дрейкурс розробив теорію неправильної поведінки дитини. Він вважав, що дитина прагне бути значущою для когось («Я важливий. Я важлива»), спочатку – для батьків та вчителів, згодом (у підлітковому віці) – для ровесників. Саме на досягнення значущості спрямована дитина, але вона не завжди розуміє, як саме досягти цього. І тому мета, яка визначає поведінку дитини, може бути помилковою.
Наголосимо, потреба бути значущим є вродженою. Цього прагне кожна дитина, і кожна дитина має право бути важливою.
На думку Дрейкурса, основою поганої поведінки дитини є помилкові переконання щодо того, як досягти значущості і відповідні неправильні цілі поведінки.
Дрейкурс стверджує, що в основі поведінки дитини лежать 4 цілі:
1. Привернути увагу.
2. Проявити владу.
3. Узяти реванш.
4. Виглядати безпорадним і неадекватним.
Ці цілі виникають одна за одною. На думку Дрейкурса, в 90% випадків поганої поведінки наявна одна з цих цілей.
Дитина розуміє, що поводиться погано, але вона не усвідомлює цілей цієї поведінки та своїх потреб і тому не може самостійно знайти іншу форму поведінки. А ось дорослий може зрозуміти цілі дитини і допомогти їй знайти таку поведінку, яка задовільнить потребу і при цьому буде гарною.
Вже перша мета дитячої поведінки – отримання уваги – є помилковою. Дитина переконана (зазвичай несвідомо), що вона має якусь значущість в очах інших тільки тоді, коли привертає їх увагу («Якщо на мене не звернули увагу, я не важливий / не важлива»). Деякі діти, орієнтовані на успіх, вважають, що вони набувають значущість тільки тоді, коли досягають успіху («Доки я не досягну успіху, я не важливий / не важлива»).
Друга мета – влада – базується на помилковому переконанні дитини в тому, що на неї будуть зважати тільки тоді, коли вона зможе змусити інших до цього, тобто здобуде владу («Я змушу інших поважати та любити себе»).
Третя мета – помста – базується на помилковому переконанні дитини в тому, що якщо вона зможе заподіяти неприємність іншим, то вони будуть вимушені на неї зважати («Спробуйте тепер на мене не зважити!»).
Четверта мета – неадекватність – результат невдач в досягненні попередніх цілей. Дитина вважає, що вона не зможе добитися значущості, і тому відмовляється від дій. Демонстрація неадекватності – помилковий спосіб уникнути невдач («Я нічого не буду робити або буду помилятись, і тоді ви звернете на мене увагу»).
Дитина сама робить вибір між різними варіантами поведінки. Причини вибору тієї або іншої конкретної поведінки дуже складні – це і індивідуальні особливості дитини, і її минулий досвід, і особливості конкретної ситуації, і вплив батьків, вчителів та ровесників. В більшості випадків цей вибір є не зовсім усвідомленим. Але, створюючи певні умови та реагуючи певним чином, дорослий може підштовхнути дитину до вибору більш ефективної поведінки. Виправляючи неправильні цілі і надаючи дитині можливість досягти їх у прийнятний спосіб, дорослі можуть змінити її поведінку.
