Для того, що припинити неправильну поведінку дитини, дорослому необхідно правильно реагувати на таку поведінку. Спочатку потрібно визначити мету дитини. Це можна зробити за суб'єктивною оцінкою дорослим власних почуттів, які викликані поведінкою дитини.
Ймовірно, спочатку метою поганої поведінки буде привертання уваги. Це гарний варіант, оскільки прагнення притягнути увагу може бути спрямоване в позитивний бік і легше виправляється, якщо набуває негативних форм. Але не виключено, що у дитини вже склалася модель поведінки, згідно якої вона відразу починає боротьбу за владу, мститься або симулює нездатність. Подібні моделі поведінки складаються у дитини на основі її життєвого досвіду. Можливо, дитина «переконалася», що її цілей не можна досягти прийнятними способами: що вона не в змозі привернути увагу без того, щоб застосувати владу; що від самого початку проти неї налаштовані, і тому потрібно відразу мститись; що вона ні на що нездатна і повинна поводитися відповідно.
Визначити, що дитина бореться за увагу, можна по відчуттю роздратування дорослого – дитина «заважає». Хочеться, щоб вона заспокоїлася і поводилася тихо і спокійно, виникає бажання виставити її з класу чи з кімнати або піти самому.
Якщо дитина намагається притягнути увагу за допомогою неприйнятної поведінки, дорослому не треба реагувати на подібну поведінку, адже метою поведінки дитини є увага взагалі – і позитивна, і негативна. Тому будь-яка емоційна (роздратування, обурення, злість і тощо) або поведінкова (покарання, осуд, застереження, заспокоєння тощо) реакція тільки підкріплює поведінку дитини. Як правило, після такої реакції дитина ненадовго заспокоюється, але потім продовжує витівки. Тому треба зловити момент, коли дитина припинить погану поведінку (заспокоїться), і одразу звернути на неї увагу, тобто задовільнити потребу.
Треба обов'язково звертати увагу на позитивну активність дитини, на її спроби притягнути увагу гарними діями. Важливо дати дитині увагу до того, як вона порушить дисципліну, коли вона просто поводиться добре – дисципліновано, спокійно, цілеспрямовано, активно, уважно, за
правилами. Особливо це важливо, якщо дитина намагалася притягнути увагу, порушуючи дисципліну.
Мета дорослого – показати дитині, що та отримає увагу не лише тоді, коли поводиться погано.
Визначити, що дитина бореться за владу, можна по власному почуттю злості (іноді навіть страху) – дитина хоче «вчинити по-своєму, перехопити владу». Дорослому хочеться не поступатися їй, показати, «хто тут головний», можливо – покарати або навіть застосувати фізичну силу.
Якщо дитина бореться за владу, дорослому не варто вступати у боротьбу. Спроба боротися за владу з дитиною веде до посилення конфронтації. «Перемога» дорослого приведе лише до того, що дитина буде відчувати менше поваги і прийняття та перейде до помсти.
Дорослому варто відмовитися від прояву своєї влади там, де це можливо; визнати, що у дитини теж є певна влада і наділити її владою там, де це прийнятно. Дорослий не повинен проявляти свою владу тільки заради того, щоб показати, що він головніший. Передача влади дитині найчастіше полягає в наданні їй вибору і самостійності в ухваленні певних рішень. Після передачі частини влади дитині необхідно надавати їй достатньо уваги.
Основою для подібного «розподілу влади» можуть стати угоди, а передумовою – повага до дитини.
Мета дорослого у випадку боротьби за владу – показати дитині, що у тої є влада і право вибору в межах її компетентності і загальноприйнятих норм.
Визначити, що дитина прагне помститися, можна по почуттю образи у дорослого – «за що вона хоче зробити мені погано?» Хочеться помститися у відповідь або фізично вийти з ситуації.
Це почуття образи дорослого і є метою помсти. Тому, якщо дитина намагається помститися, дорослий не повинен показувати почуття образи, виходити з себе або мститись у відповідь. Реакція вихователя і його почуття мають бути несподіваними (наприклад, використати гумор). Діти знають, як реагувати на очікувану реакцію дорослого, а ось несподівана може розірвати замкнуте коло і розрядити обстановку. Мета такої несподіваної реакції – показати, що дитину люблять і шанують, незважаючи на її ворожість.
Після того, як дитина припинить витівку і почне поводитись нормально, необхідно одразу надати їй увагу.
Визначити, що дитина прагне показати свою неадекватність, можна по почуттю жалості і іноді – здивування і розчарування «безглуздою» поведінкою дитини або відчаю від того, що не вдалося дитину навчити або виховати. Хочеться зробити усе замість дитини або направити її до психолога чи психіатра.
Дорослий повинен перестати жаліти дитину і відмовитися від того, щоб зробити усе за неї, не захищати її від навантажень та не усувати від діяльності. Навпаки, необхідно заохочувати будь-яку активність дитини, навіть якщо та робить помилки, та звертати увагу на будь-який успіх. Не можна показувати своє розчарування. Треба включити дитину в діяльність і знайти їй заняття, в якому гарантований успіх.
Мета дорослого – показати дитині, що він її цінує, бачить її досягнення і жодним чином нею не розчарований.
Неадекватність пов'язана не лише з невдачами в спробі отримати увагу, владу або реванш. Іноді вона пов'язана з особистісними особливостями дітей. Це може бути занадта амбітність дитини, перфекціонізм (прагнення до досконалості), її бажання бути тільки першим. І якщо це не виходить – дитина показує свою неадекватність. Подібна модель поведінки практично завжди є наслідком помилок сімейного виховання. У таких випадках можна вказувати на відносність досягнень; уникати порівняння з іншими або з ідеалом; акцентувати реальні досягнення дитини.
Іноді неадекватність викликається високою чутливістю. У таких випадках потрібно знайти діяльність, що гарантує дитині успіх.
