Дитину потрібно хвалити. Будь-яку і в будь-якому віці. Про це ви можете прочитати або почути від будь-якого психолога, педагога або просто дбайливого батька чи матері.
Але, хоч це може видатись дивним, похвала не завжди їде дитині на користь. Існують певні умови, за яких похвала дійсно сприяє розвитку дітей, стимулює їх до активності і робить більш стійкими до стресів та випробувань.
Нижче наведено декілька «правил похвали», які базуються на наукових дослідженнях.
Похвала, яка підкреслює «вроджені» властивості дитини, зменшує здатність дитини долати перешкоди.
Похвала на кшталт «Ти розумний», «Ти талановита», «Ти гарно виконала роботу, тому що ти здібна», «Ти природжений математик» призводить до того, що дитина намагатиметься відповідати таким оцінкам: вона повинна бути розумною, талановитою. При зіткненні зі складними задачами дитина відчуватиме загрозу такому своєму статусу і, ймовірніше за все, намагатиметься уникнути невдачі, найчастіше – через відмову від виконання завдання.
І навпаки: Похвала, спрямована на те, щоб підкреслити власні зусилля дитини: «Ти добре попрацював», «Ти досягла гарного результату завдяки тому, що приклала зусилля», «Ти наполегливо працювала» стимулює дитину до активності.
Звісно, похвала за вроджені властивості не заборонена, але частіше хваліть дитину саме за зусилля, які вона приклала.
Важливо хвалити дитину за те, що вона контролює ситуацію: «Ти взялася за нелегку роботу, і це важливо», «Ти зберігав увагу протягом всього заняття», «Ти сам зробив собі сніданок» тощо. Почуття контролю над ситуацією – ключова складова стійкості до стресу. Дитину, яка переживає хронічний або регулярний стрес, варто хвалити навіть за мінімальні прояви контролю над ситуацією: «Ти ретельно підготував робоче місце», «Ти присутня на уроці, незважаючи на поганий зв’язок/погану погоду», «Ти сам обрав одяг, забрав рюкзак» тощо.
Похвала за виконану роботу повинна бути заслуженою і доповнюватись критикою . Якщо дитину тільки хвалять, вона починає обґрунтовано підозрювати, що похвала є просто способом підтримки, а не оцінкою реального результату або прогресу. Відбувається «інфляція похвали», і вона перестає бути підтримкою.
Крім того, похвала без критики часто змушує дитину думати, що вона досягла стелі своїх можливостей, а критика (якщо вона заслужена, конкретна, конструктивна, та доброзичлива) вказує на перспективи розвитку. Про те, як критикувати дитину – в іншій статті.
Але не треба вишукувати привід для критики. Якщо робота виконана бездоганно чи просто дуже добре, то так і треба вказати: «У цій роботі немає недоліків, які б заслуговували на критику».
Критика повинна доповнюватись похвалою. Завжди знайдіть, за що похвалити дитину, хоч би вона зробила щось погано чи неправильно: «Ти намагалась розв’язати задачу», «Ти самостійно прибирав у кімнаті». (Це стосується щирих, але невдалих спроб дитини зробити щось гарне. Звісно, за порушення дисципліни хвалити не треба).
Похвала повинна бути дуже конкретною з описом того, за що хвалять: «Ти знайшла дійсно кращий варіант рішення задачі», «Ти припустився лише однієї помилки у диктанті», «Ти помив вікно так, що на ньому немає жодної плями», «Ти постійно вступала в єдиноборство» (для спортивних ігор), «Ти зберігав увагу», «Ти прослідкувала, щоб усі павербанки були заряджені». Хвалити треба за поведінку (активність, діяльність): «Ти була активна на уроці», «Ти сам робив домашнє завдання з фізики», а не лише за результати, адже результати не завжди залежать від дитини. Якщо дітей часто незаслужено або занадто загально (неконкретно) хвалять, вони починають ігнорувати будь-яку похвалу, і їй стає важко сприймати підтримку.
Похвала повинна бути щирою. Діти відчувають нещирість похвали. Але, як ми вже говорили, знаходьте, за що похвалити дитину.
Якщо дитину перехвалюють, вона починає конкурувати: бажає бути краще за інших і намагається швидше принизити інших, ніж досягти власного успіху. Деякі діти «підсідають» на похвалу і починають працювати лише заради неї. Вони втрачають задоволення від процесу, не бажають ризикувати та прагнути до більших звершень.
Не хваліть дитину лише для того, щоб показати свою любов, симпатію або прихильність. Дитина повинна розуміти, що її люблять безумовно, «просто так», а не тому що вона розумна, гарна, наполеглива, смілива, багато знає, гарно працює тощо. Для того, щоб показати свою любов, є багато інших способів – спільна діяльність, обійми, неоцінююча увага, усмішка, прямі зізнання тощо.
